МЕТА: спонукати учнів до визначення життєвих цілей, осмислення системи цінностей та власної поведінки, сприяти у виборі майбутнього роду діяльності, розвивати інстинкт успіху, виховувати патріотизм, бажання служити своєму народові, прищеплювати гума-нізм, милосердя, формувати прагнення до альтруїзму та меценатства.
Коментар. В умовах переходу до ринкових механізмів господарювання багатьма моло-дими людьми оволодівають споживацтво, прагнення до необмеженого збагачення. Мора-льні та духовні цінності відходять на другий план. Значна частина населення терпить ма-теріальну скруту, а відтак у їх житті просто не залишається місця для високих ідеалів, адже весь вільний час зайнятий думками, як вижити. За таких умов учитель у процесі ви-ховання школярів зустрічається з великими труднощами. З одного боку – нестатки, з іншо-го – багатство та бездуховність. Завдання педагога полягає в тому, щоб допомогти учням самовизначитися із життєвими цілями, спрямувати прагнення до заможності у благородне русло служіння своєму народові.
Обладнання:
1. Плакат, на якому написана цитата із байки «Зозуля та Дрізд» Г.С. Сковороди: «Дехто живе для того, щоб їсти й пити, а я п’ю й їм для того, щоб жити». І поряд з ним наступний плакат: «Дехто живе для того, щоб накопичувати багатство, а я накопичую багатство, щоб жити».
2. Магнітофонні записи сучасних пісень про гроші. Серед них пісня «Мані» у виконанні групи «Отпетые мошенники».
3. Виставка літератури, перелік якої пропонувався школярам для читання:
Література:

1. Беттджер Ф. От неудачника – до преуспевающего коммерсанта. – Мн.: ООО «Попур-ри», 2003. – 240 с.
2. Гоян Я.П. Присвята: Есе. – К.: Веселка, 2001. – 646 с.
3. Ісаєвич Я. Юрій Дрогобич: Серія біографічних творів «Життя славетних». Випуск 16. – К.: Вид. ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1972. – 122 с.
4. Леонтьев А. Дети и бизнес // Народное образование. – 2003. – № 10. – С. 192-198.
5. Народжені Україною. Меморіальний альманах. У 2-х т. – К.: ЄВРОІМІДЖ, 2002.
6. Родаченко І. Мандрівки Василя Барського: Серія біографічних творів «Життя славет-них». Випуск ІV. – К.: Видавництво ЦК ЛКСМУ «Молодь», 1967. – 183 с.
7. Сковорода Г.С. Сад пісень: Вибрані твори. Для ст. шкіл. в. – К.: Веселка, 1983. – 190 с.
8. Трейси Б. Достижение максимума. – Мн.: ООО «Попурри», 2002. – 368 с.
9. Ушинський К.Д. Праця в її психічному і виховному значенні /Вибрані педагогічні твори в 2-х т. – Т.1. – К.: Рад. школа, 1983. – С. 104-120.
10. Щербатых Ю.В. Психология успеха. – М.: Изд-во Эксмо, 2004. – 384 с.
11. Яворівський В.О. Автопортрет з уяви: Роман. – К.: Рад. письменник, 1981. – 255 с.

Методи і прийоми:

1. Словесний (розповідь, евристична бесіда).
2. Анкетування.
3. Порівняльно-зіставний.

Форма роботи: колективна. Учитель: Сьогоднішня розмова присвячена проблемі, що є водночас і найважливішою для кожної людини, і найдругоряднішою. Ми поговоримо про гроші. Почавши усвідомлю-вати себе в житті, ми бачили, як зіставляють прибутки і видатки батьки. Від результатів та-ких дій залежало, які блага ми могли собі дозволити, які потреби здатні реалізувати. Отже, часто вже в дитинстві ми мріємо бути багатшими і мати велику кількість грошей, щоб купу-вати все, що забажається.
Але рано чи пізно ми неодмінно стикаємося із суперечностями, пов’язаними із матеріа-льними цінностями.
Хіба не траплялися на вашому шляху випадки, коли навіть дуже велика сума грошей не призводила до здійснення бажаного? Чи все можна купити?
Учні: (З’ясовують, чого купити не можна). За гроші не можна продовжити життя близькій людині; не можна купити кохання; не можна придбати здібності й талант. Все ж таки най-головнішого, що складає людське щастя, за гроші не купиш.
Учень: Всі ми хочемо бути забезпеченими, мати хороші будинки, автомобілі, коштовно-сті. Проте в Біблії зазначено, що легше верблюдові пройти крізь голчине вушко, ніж бага-тому потрапити в рай. То може краще залишатись бідним, терпіти скруту і тим самим за-безпечити собі майбутнє райське життя?
Учні наводять свої аргументи, а їх дискусію підсумовує вчитель.
Учитель: Чимало людей вважають, що духовна робота і матеріальне процвітання – несумісні. Така думка є наслідком заборони, глибоко вбитої парафіянам у підсвідомість нерозумними проповідниками, які прагнучи визнання широкої публіки, формували в неї особливий вид егоїзму – групового егоїзму, де бідність і злиденність вважались доброчес-ністю. Уявіть собі, що людині з використанням красномовства і релігійної демагогії розпо-відається, що вона грішна, нікчемна, що в неї нема ніяких заслуг, крім однієї – бідності. У такому випадку ця єдина якість стає причиною гордості, почуття вибраності. Щоб доби-тись дешевої популярності у бідняків, невдах, ледарів, проповідники від релігії використо-вували висловлювання з Біблії. Вихоплені із контексту, такі цитати набували дещо іншого змісту, ніж у святій книзі. Безперечно, кожен християнин не повинен на першому місці в житті ставити майно та гроші, він має позбутись їх влади над собою, турбуючись про хрис-тиянські доброчесності, але це не означає, що він мусить бути бідним. Адже ніде райсь-кий світ не зображується, як позбавлений багатства, щастя, процвітання, світла і радості. Там нема місця нещастям, стражданням, хворобам, бідності. То чи можна вважати, що духовне життя і благополуччя неможливі?
Назвіть славетних людей, великих меценатів рідного краю, що робили великі пожертви на розвиток освіти, культури, медицини, на допомогу нужденним тощо.
Учні: розповідають про життя і меценатську діяльність Андрея Шептицького, Лазаря Бродського, Платона Симиренка, Зіни Ботте та ін.
Можливі варіанти повідомлень.
Лазар Бродський (1848-1904) – найяскравіший представник великої родини підприєм-ців. Він народився у м. Златополь (тепер частина м. Новомиргорода Кіровоградської обл.). Він був сином купця Бродського. Таким чином можна твердити, що підприємницький хист передається по спадковості. Батько Лазаря, Ізраїль, був засновником Олександрійського товариства цукрових заводів з правлінням у Києві. Після смерті батька Лазар Бродський очолив це товариство і завдяки видатному організаторському таланту перетворив його на найбільший цукропромисловий трест Російської імперії, здобувши славу «цукрового коро-ля». Він постійно дбав про запровадження нових технологій у виробництві, про вдоскона-лення цукрового буряківництва; саме з цією метою став одним з головних спонсорів при заснуванні Київського політехнічного інституту (1898).
Підприємницька діяльність Л. Бродського здобула широке міжнародне визнання; за участь у Всесвітній виставці (Париж, 1900) був удостоєний ордена Почесного легіону. Ме-шкаючи у Києві, Бродський діяв з незмінною користю для міста. Його обирали гласним (депутатом) міської думи. Він керував акціонерним товариством, яке утримувало найбіль-ший у Києві паровий млин, сприяв розвиткові мережі трамвайного сполучення. Водночас, будучи найавторитетнішим діячем місцевої єврейської громади, Л. Бродський спорудив і облаштував у Києві Хоральну синагогу (1898).
Особливою заслугою «цукрового короля» була його невтомна меценатська діяльність. Активно працюючи на ниві просвітництва, він матеріально допоміг київському Товариству письменності у створенні Троїцького народного будинку (1902), заснував і очолив місцеве відділення Товариства для поширення освіти серед євреїв (1903), разом із братом Львом став у Києві фундатором початкового єврейського училища з ремісничим відділенням (1904). Л.Бродський відіграв також величезну роль у справі охорони здоров’я. Він надав основну пожертву при заснуванні Київського Бактеріологічного інституту (1896), сприяв розширенню акушерської клініки Київського університету (1900), був основним благодійни-ком Єврейської лікарні у Києві тощо.
Смерть спіткала мільйонера у Швейцарії. Поховано його у Києві. У духівниці Лазар Бродський виділив на філантропію чималі суми; крім того, на відписані ним капітали міська влада Києва здобула можливість на вельми вигідних умовах спорудити Бессарабський критий ринок.
Михайло Дегтерьов (1831–1898) – підприємець, доброчинець. За його життя ширили-ся легенди про його надзвичайну скупість і прагнення заробити будь-якими засобами, а пі-сля смерті говорили про інше – про щирість і щедрість.
Михайло Парфентійович походив із старовинного роду калузьких купців, комерційна ді-яльність яких почалася у 1635 році. На початку XIX ст. деякі з них переселилися до Києва, де Парфентія Дегтерьова 1835 року обрали міським головою. Спільно з братами він мав перший у Києві завод мідних, залізних та чавунних виробів, який відіграв помітну роль у промисловому розвитку краю. Через два роки Парфентій Дегтярьов помер, і торгівля залі-зними товарами перейшла до його вдови, а невдовзі – до сина Михайла, котрий не лише зберіг, але й значно зміцнив та поширив обороти торгової фірми, комерційні інтереси якої охоплювали простір від Сибіру до західних кордонів Російської імперії. Наприкінці 1860-х р. Михайло Дегтерьов, завдячуючи особистій праці, здібностям та наполегливості, увійшов до кола найвпливовіших киян, змагався у багатстві з Терещенками та Бродськими і напри-кінці життя володів 10-мільйонним капіталом.
Майже 30 років був гласним (депутатом) міської думи, обирався членом комітету Київ-ської контори Держбанку, заступником голови Київського біржового комітету, очолював раду старшин Купецького зібрання. За пожертвування на будівництво лікарні для чорно-робів йому було присвоєно звання почесного громадянина Києва.
Проте лише після смерті М. Дегтерьова стали зрозумілими причини його прижиттєвої скнарості: обмежуючи себе багато в чому, він накопичував кошти, щоб потім передати ба-гатство на громадські потреби. Своєю духівницею підприємець заповів витратити залише-ні кошти на будівництво великої богадільні з корпусами для перестарілих і немічних, ліка-рнею, церквою, притулками і школами для дітей. Також передав місту три власних будин-ки на Хрещатику, щоб прибуток від них ішов на утримання цих закладів. Заповіт був вико-наний, і на Старожитомирській дорозі, перейменованій на вулицю Дегтерьовську, з’явилося ціле містечко богадільні ім. М.П. Дегтярьова. Її діяльністю керувала піклувальна рада на чолі з міським головою. У 1920-х рр. тут утримували дітей-сиріт, потім розміщува-лося Київське військове танко-технічне училище, а тепер – Інститут сухопутних військ Мі-ністерства оборони України.
М. Дегтерьова поховали у спорудженій ним Свято-Михайлівській церкві Олександрівсь-кої лікарні (тепер Центральна клінічна лікарня). 1931 року храм було зруйновано, але че-рез 70 років відновлено. Мармуровий саркофаг підприємця-доброчинця у ньому зберігся.
Федір Терещенко (1832–1894) – підприємець, меценат, колекціонер. На початку ХХ ст. родині Терещенків належало 11 цукрозаводів, 150 000 десятин землі. Започаткував ро-динний бізнес Артемій Якович Терещенко, виходець з козацького роду. Разом з дружиною вони вели дрібну торгівлю з воза, а згодом – на базарному рундуку. Накопичивши трохи грошей, підприємець почав торгувати хлібом, лісом, вкладав капітал у цукрову промисло-вість. Поряд з тим, багато коштів витрачав на благодійницьку діяльність. 1870 р. Артемій Терещенко отримав дворянський титул «в ознаменування особливих заслуг у справі впро-вадження у Південно-Західному краї руського землеволодіння і для заохочення благодій-ної діяльності». На благодійність Терещенки витратили 5 млн. крб., підтверджуючи тим самим девіз їхнього дворянського герба – «прагнути до громадських справ».
Федір – син знаменитого Артемія Терещенка, що започат-кував родинний бізнес. Федір був на 13 років молодшим від свого знаменитого брата Николи, але у підприємницьких та багатьох громадських справах йшов у парі з ним, а іноді навіть випереджав. У рідному Глухові він обирався бургомістром у магістраті, мировим суддею, деякий період заступав брата на посаді міського голови. Як чиновник Імператорського Людинолюбного товариства наглядав за благодійними закладами, заснованими родиною Терещенків. З 1873 р. жив у Москві, де був почесним членом Московської ради дитячих притулків, попечителем Набіл-ковської богадільні та ін.
Активну громадську, благодійну і меценатську діяльність продовжував і в Києві, де 1883 року його обрали гласним (депутатом) міської думи. Зокрема, будучи членом Товариства землеробних колоній та ремісничих притулків, багато зробив для заснування і благоуст-рою Рубежівської колонії (район верстатозаводу), де працею перевиховувалися малолітні правопорушники. Власним коштом побудував на вул. Нижній Вал безплатний нічліжний притулок на 500 місць, будинок «безплатних квартир для бідних вдів» та пологовий приту-лок. У цих будівлях і нині працюють медичні заклади. За фінансової підтримки Ф.Терещенка було художньо оздоблено церкву Другої гімназії, споруджено на Подолі Введенську та Йорданську церкви. За заслуги перед містом йому присвоїли звання почес-ного громадянина Києва.
Особливою пристрастю Ф.Терещенка було збирання творів вітчизняних живописців. Він листувався з І.Рєпіним, І.Крамським, І.Шишкіним, іншими майстрами. Джерелом поповнен-ня його колекції були аукціони та виставки художників-передвижників. Спеціально для своєї картинної галереї Ф. Терещенко побудував двоповерховий особняк на Олексіївській вулиці (нині Терещенківська) і періодично, раз на тиждень, відкривав двері для публічного огляду. Зібрання Федора Артемійовича лягло в основу Київського державного музею ро-сійського мистецтва.
Платон Симиренко (1821–1863) – цукрозаводчик, меценат. Народився у містечку Смі-ла на Київщині, у великій родині з козацьким корінням. Батько, Федір Симиренко, викупи-вшись із кріпаччини, разом із своїми зятями – братами Яхненками – заснував фірму «Бра-ти Яхненко і Симиренко». 1843 р. фірма спрудила перший в Україні та в усій Російській ім-перії паровий механічний цукрорафінадний завод у с. Ташлик біля Сміли. Потім – заводи в селах Руська Поляна, Горлівка, Олександрівка, Мліїв. У Млієві також було споруджено машинобудівний завод, оснащений найновішим устаткуванням з Франції, Бельгії, Велико-британії. Завод виготовляв технологічне обладнання й машини для цукроваріння. Тут бу-ли збудовані дніпровські металеві пароплави «Українець» та «Ярослав».
Найкмітливіших синів – Платона і Василя – Федір Симиренко відправив до Франції, де вони здобули освіту за спеціальністю інженерів технологів у Паризькій політехніці. Повернувшись в Україну, Платон, використовуючи здобуті знання, доклав величезних зусиль для вдосконалення технології виробництва цукру на заводах фірми. Тут працюва-ли досвідчені фахівці, запрошені з-за кордону. Їхній досвід переймали місцеві майстри.
У Млієві Платон побудував ціле промислове містечко з урахуванням належних умов та зручностей для нормального життя робітників. Кожна родина отримала окремий будино-чок з городом і садком, самітні – гуртожиток; діяли безоплатна лікарня з аптекою, лазня, школа, церква, крамниці, аматорський театр. На ті часи, коли ще панувала кріпаччина, то було дуже сміливим кроком.
Сади у Млієві, де Платон Симиренко плекав нові та вдосконалював відомі сорти плодо-вих рослин, стали експериментальною базою для наукової діяльності сина Лева (вивів і назвав на честь батька знаменитий сорт зимових яблук Ренет Симиренка) та онука Воло-димира – визначних українських помологів і селекціонерів.
1859 року Мліїв відвідав Тарас Шевченко і був до сліз розчулений усім побаченим. Пла-тон Симиренко надав кошти на видання «Кобзаря».
Брат Платона – Всиль Симиренко також уславив родину своїми технічними винахода-ми і широким благодійництвом, спрямованим на розвиток і підтримку української культури. Далі учні розповідають про благодійницьку діяльність своїх сучасників.

Для прикладу можливий варіант розповіді.
Учень: Я хочу розповісти про нашу землячку Марію Швалюк. Вона – мало не єдина українка, нагороджена за «примноження добра на землі» орденом Миколи Чудотворця (цієї нагороди удостоєні 180 людей із 46 країн світу, серед них – Папа Римський Іван Пав-ло ІІ, Віктор Ющенко). Зараз Марія Швалюк очолює у Сімферополі компанію «Орхідея» і є найвідомішою бізнес-леді Криму. Але родом вона з Тернопільщини. Народилася в с. Ілав-че на Теребовлянщині. Закінчила Тернопільський державний економічний університет (ко-лись Тернопільський фінансовий інститут) і подалася за комсомольською путівкою до Криму. Вітчим випровадив її з дому, як то кажуть, голу, босу і простоволосу, аби їхала як-найдалі.
Там, на сонячному півострові, Марія вийшла заміж і народила сина. Хлопчик був без обох стоп. Чоловік одразу ж відрікся сім’ї – мовляв, не збирається ростити інваліда. Молода жінка залишилася наодинці з бідою, без жодних засобів існування. Де жити? За що? І, головне, як тепер далі жити? Ці та інші не менш тривожні питання постали перед нею. Але замість того, аби впадати у відчай, Марія Швалюк сказала собі: «Я зможу. В мого сина буде все!»
Вона працювала на чотирьох роботах одразу, спала по кілька годин на добу. Знайшли-ся і добрі люди, які допомогли у скрутному становищі. Син переніс дев’ять операцій. Зараз це цілковито здоровий гарний юнак. Він отримав вищу освіту в Києві, навчався у Лондоні. Йому навіть запропонували стати представником президента у Криму. А ось батько «ви-знав» сина лише недавно, хотів позичити кілька тисяч доларів.
«Тернопільська кримчанка» Марія вже 14 років керує фірмою «Орхідея», на якій спершу працювала головним бухгалтером. Компанія займається торгівлею, але основний напря-мок її діяльності – благодійництво. Дев’ять років поспіль тут щодня безкоштовно харчува-лося 30 людей, тепер – десятеро. Багато школярів-сиріт, які добре вчаться, щомісячно отримують стипендії від «Орхідеї». На рахунку цієї компанії відкриття дитячих майданчи-ків, фінансування складних операцій, навчання студентів та інші добрі справи. Нещодавно Марія Швалюк побувала у рідному селі. Востаннє була тут 35 років тому. Щонайперше відвідала могилу вітчима, запалила свічку і подякувала за те, що колись він прогнав її з дому.
Про пані Марію писала обласна газета Тернопілля «Вільне життя» за 15 червня 2005 року.
Учитель: Служити рідному народові – це не тільки бути меценатом. Можна приносити користь рідній країні своїм талантом, науковими здобутками, сміливими відкриттями, літе-ратурними творами чи творами мистецтва. Іноді, щоб досягти чогось значного, неможливо обійтись без грошей. Людина спочатку мусить їх заробити, щоб згодом реалізувати себе.
Учень: розповідає про Юрія Дрогобича – вихідця із Львівщини, що став ректором Бо-лонського університету.
Учитель: Існує популярна думка, що не в грошах щастя. Однак, як бачимо, іноді без них обійтися просто неможливо. Але можна навести й інші приклади, коли багатство ро-бить людину черствою, байдужою, жорсткою. Чи можете Ви такі приклади навести?
Учні: наводять приклади.
Учитель: Давайте спробуємо визначити, за яких умов гроші спустошують особистість?
Учні: висловлюють свої думки і, зрештою, цитують К.Д.Ушинського. «Багатство росте без шкоди для людини тоді тільки, коли разом з багатством ростуть і духовні потреби лю-дини, коли і матеріальна, і духовна сфери разом і дружно розширюються перед нею».
Учитель: За для об’єктивності слід розглянути випадки, коли бідна людина є щасливою і здатна приносити користь своїй країні, навіть не наживши багатство. Іншими слова-ми, чи може реалізувати себе і прославити свою Батьківщину бідна людина?
Учні розповідають про життя Г.С. Сковороди, К. Білокур. Зазначають, що реалізувати себе в бідності може лише дуже талановита людина. Зрештою, життя прекрасне тим, що ми завжди маємо вибір: бути багатими чи бідними, бути споживачем чи віддано служити народові. Але всі ми однозначно прагнемо щастя.
Учитель: Заробляти гроші – дуже нелегка справа. Іноді люди покидають свою батьківщину, поневіряються в наймах, щоб досягти матеріального благополуччя. Напевно, ви також задумувались над питанням, як у майбутньому стати матеріально забезпеченим?
Учитель розповідає про результати анонімного анкетування школярів. Учням напере-додні виховного заходу пропонувалось відповісти на 5 запитань анкети:
1. Який Ви оберете шлях для досягнення матеріальної незалежності?
2. Меценатом якої народної справи ви хотіли б стати?
3. У чому ви вбачаєте головні перешкоди для здійснення мрії?
4. Хто вас завжди буде підтримувати і допомагати при втіленні найсміливіших проектів?
5. Хто може стати для вас прикладом для наслідування? Чий життєпис вам найбільше імпонує?
Учитель: Ви сьогодні задумались над тим, який шлях Ви оберете для досягнення ма-теріальної незалежності, і чи принесе він Вам щастя? Хочу наголосити, що ця проблема турбує кожну людину. Ряд авторів, проаналізувавши накопичений досвід успішними осо-бистостями, прагнули створити методику, яка б дозволяла кожному досягти успіху. Озна-йомлення з такими технологіями стане предметом наступних наших зустрічей. А поки що заглиблюйтесь у себе і намагайтесь відкрити своє призначення.
Учні зачитують вірші про сенс життя.