За доброю традицією, в Київській гімназії східних мов №1 громадянське виховання проводиться на прикладах життя і діяльності ветеранів бойових дій та учасників Великої Вітчизеяної Війни, які трудилися в нашій освітній установі, гостей, яких ми запрошуємо в гімназію чи людей, з якими знайомимося під час екскурсій по місцях бойової слави чи відвідуючи могили полеглих на війні

За доброю традицією, в Київській гімназії східних мов №1 громадянське виховання проводиться на прикладах життя і діяльності ветеранів бойових дій та учасників Великої Вітчизеяної Війни, які трудилися в нашій освітній установі, гостей, яких ми запрошуємо в гімназію чи людей, з якими знайомимося під час екскурсій по місцях бойової слави чи відвідуючи могили полеглих на війні, як, наприклад, з І. Я. Харченком.

До відзначення 60-річчя Великої Перемоги в гімназії, за традицією, проводиться конкурс на кращого читця поезії про ВВВ, який завершиться літературно-музичною композицією „Ніхто не забутий, ніщо не забуте”. Крім цього, проводиться акція „Дідусі та внуки. Спадкоємність поколінь”. Це і читання та обговорення творів на військову тематику, і бесіди „Вартові героїзму і звитяги”, „Ідуть ветерани – святкує країна, і вчаться нащадки: онуки й сини, бо землю батьки підняли із руїни і вирвали з пекла страшної війни” і т.д. інтерв’ю з Іваном Яковичем Харченком, танкістом - визволителем блокадного Ленінграду, і зустріч з Героєм Радянського Союзу (полковник Рак Павло Степанович), удостоєним високого звання за визволення Києва, покладання квітів на могилу Невідомого солдата – визволення Святошинського району ( уроженець Сереньої Азії, вік 20-22 роки); екскурсії до музею ВВВ, на Святошинське кладовище, зокрема до могили Героя Радянського Союзу Феодори Пушиної (Семенюк С. І.), пожвавлена екукурсійно-освітня робота на базі музею українського війська (Соломонюк О. В.) і  музею історії навчального закладу „Пам’ять серця” на тему: „Вони кували перемогу” (про участь у бойових діях ВВВ Антонюка Павла Павловича, Звірюгіної Анни Іванівни, Обозної Марії Йосипівни, Приходько Любові Степанівни, Третеніченка Семена Борисовича, які трудилися в нашій школі (Олімпієва Н. К.), вітання ветеранів дома: капітана Грангу Халимона Василя Никифоровича, Карлюка Степана Дмитровича.

http://edu.kiev.ua/schools/orient/traditions.htm

Вшановуючи пам’ять героїв Великої Вітчизняної війни учні гімназії дали урочисту клятву

“Від імені гімназистів та адміністрації Київської гімназії східних мов №1: ми обіцяємо вічно пам'ятати геройські вчинки і неймовірно великі жертви учасників і ветеранів Великої Вітчизняної війни. Ми безмежно вдячні вам за чисте небо, спокійне життя та можливість будувати свою незалежну Державу. Зобов’язуємось шанувати ваші вчинки та розповідати про них своїм дітям.” 

Напередодні Дня Перемоги гімназія чекала гостей. Це звісно, були - ветерани, нинішні скромні трударі, пенсіонери, які щороку в ці травневі дні, коли на вулицях цвітуть каштани і вишні одягають весільні шати, приносять нам на просвітлених обличчях відбиток своєї далекої тривожної юності. Ми чуємо дзвін медалей, мов відгомін воєнних років. Нині їхнє свято повернення в молодість.

Ми довго готувалися, щоб гідно привітати дорогих гостей. Адже завдяки їм усі ми - нинішні школярі, наші батьки, діди - живемо без війни.

Кафедра зарубіжної літератури та сходознавства запропонувала провести конкурс на кращого читця поезії про Велику Вітчизняну війну «Ніхто не забутий, ніщо не забуте», підсумки якого приурочити до Дня Перемоги. Чому саме поезії? Адже коли говорять гармати, музи мовчать... Але ні, музи не мовчали, бо всю трагедію, весь біль війни не можна було втиснути в сухі рядки фронтових звісток. Поезія воєнних років, поезія про воєнні часи - це поезія про великий подвиг народів, їхньої сили і їхнього духу.

У гімназії за півтора місяця до свята було оголошено цей конкурс, що пройшов у три етапи. На першому, відбірковому, етапі кожен учень підготував улюблений вірш воєнної тематики. Переможців першого етапу, що відбувся у класах, вчителі зарубіжної літератури Світлана Іванівна Семенюк, Ельвіра Віталіївна Ігнатенко, Олена Петрівна Довбуш скерували на другий етап: підготовчий. Відбулося їх прослуховування і відбір для заключного етапу - участі в літературно-музичній композиції «Ніхто не забутий, ніщо не забуте», сценарій якої склала Жанна Петрівна Сегеда, вчитель сходознавства. А головним журі цього конкурсу мали стати наші гості - ветерани, які знали сувору прозу війни, тому їхні серця нині так широко відкриті для поезії.

Під пісню «День Победы» та оплески ветерани заходять до зали. їх вітають стоячи. Вони трохи розгубилися від такої уваги. Дехто з гостей не встиг за всіма, ще йшов шкільним коридором: роки... Зал піднімається і вдруге, і втретє, поки всі ветерани не зайняли почесні місця.

1941-1945... Лише тире розділяє ці дати на сцені, а в житті - понад 20 мільйонів загиблих, яких забрала війна, страшні сліди, які вона залишила. Тільки на території України, якою фронт прокотився двічі, в руїни і згарища було перетворено 714 міст і 28 тисяч сіл. Скільки горя, скільки страждань за цими цифрами...

Перед сценою на підвищенні, всіяному квітами, лежать солдатські "реліквії" з минулої війни, представлені гімназійним музеєм українського війська, яким керує Ольга Вікторівна Соломонюк.

Вам, шановні ветерани, і цьому Дню, який ви наближали як могли, Дню Великої Перемоги, ми присвячуємо цей вечір, - розпочинає ведучий, десятикласник Роман Моісєєв.

Разом з ведучою Ольгою Мазніченко (10-Б) він називає гостей і тих, хто не зміг
бути сьогодні серед них. Гімназія згадує своїх працівників - учасників бойових
дій. Це - жива легенда, фронтовий "п'ятнадцятилітній лейтенант", що понад чверть століття очолював нашу гімназію, Павло Павлович Антонюк; фронтові медсестри Марія Йосипівна Грицюк, Любов Степанівна Приходько, Марія Степанівна Ращенко, зенітниця Анна Іванівна Звірюгіна, фронтовик Леонід Петрович Петров. Щирі слова вдячності пролунали на адресу ветеранів Валентини Андріївни Кульчицької, Марії Федорівни Науменко, Станіслави Феліксівни Лугині, Ганни Юхимівни Буренко, Анастасії Антонівни Бабич, Клавдії Степанівни Завгородньої, Наталії Григорівни Варенко, Антоніни Антонівни Дзюбенко, Василя Михайловича Дзядовича, Софії Юхимівни Журавель, Клавдії Іванівни Єрмоленко, Раїси Антонівни Корецької, Ганни Федорівни Сіткевич, Ганни Филимонівни Яровенко. На коліна ветеранів лягають квіти, багато квітів, принесених, можливо, за завданням, але вручених, безперечно, за велінням серця.

Можна по-різному характеризувати Велику Вітчизняну війну, по-різному її називати, але єдине залишається незмінним -пам'ять. Пам'ять про тих, хто поліг у боях, хто проливав кров і працював для Перемоги, щоб ми не стали рабами. Бо війна повертається на землю, де її забувають... "Пам'ятаєш, земле, сорок п'ятий? Стихле небо, підняте салютом? Пам'ятаєш, земле, крик дитини, як салют на щастя вічне людям? Пам'ятаєш, земле сорок п'ятий? Земле, сорок перший не забудь!!!" - закликали читці. Не забудемо! Як клятва лунали вірші

про війну у виконанні гімназистів. Всі: від наймолодшого учасника - Всеволода Ігнатенка (4-Б), до одинадцятикласників, що талановито поставили на сцені уривки з роману Б. Васильєва "А світанки тут тихі", пережили душею кожне своє слово. Після вистави дія перенеслася на екран, де були продемонстровані останні кадри однойменного фільму.

І знову лунає поезія. Вірш, що читає Настя Накорнєєва (7-В), переносить нас у фронтовий шпиталь, Вікторія Кравченко (10-Б) віршем А. Кулєшова "На Минском шоссе" доносить до присутніх жахливу правду перших днів війни... Вірш Анни Ахматової "Ленінград" у виконанні Владислава Богдановича (6-А) крає серце картинами міста в лещатах голоду, холоду і смерті... Вірші у виконанні Дарії Огороднік (6-В), Дарії Довготелес (5-А) пройшли перед присутніми, мов образи тих дітей, що родом із війни...

А чи вслухалися ви в слова пісні "Священная война"? Почувши, як прочитав їх Дмитро Байдюк (5-А), розумієш, що ці слова належать не тільки минулому. Як і вся поезія про воєнні роки.

"Тієї пам'ятної черв­невої пори, як і завжди, догоряв рожевий світанок в обіймах спраглої ночі, замріяно слухав останні звуки шкіль­ного вальсу", - це вступає в дійство 9-В клас. Інсценізація на тему пісень воєнної тематики переносить нас у сорокові... Ось кружляють у

вальсі випускники 1941-го, їх змінюють юнаки та дівчата в гімнастерках. Випускники не знали, що через декілька хвилин о 4 годині ранку 22 червня вони закружляють у кривавому танку війни, який триватиме 1418 днів і ночей.

Пісні та вірші у виконанні дев'ятикласників доносять до нас почуття тих, хто назавжди залишився у сорокових. Адже їхня душа живе в пісні. Вони теж хотіли жити і любити, вони не менше за нас прагнули щастя...

Тому зал то німує, то розкривається душею, підспівує... Зал єдинодушний.

Ми дійсно відчули те єднання, бо що краще за пісню чи молитву єднає людей? І єднає, і гуртує. 7-Б, 10-А класи, на яких трималася пісенна частина свята, згуртувалися навколо пісень воєнних років і згуртували зал. Вчителі музики Тетяна Миколаївна Плотнікова та Лариса Михайлівна Фузік зуміли донести до учнів ліричність і суворість пісень воєнних років:

"Мені чомусь здається, що солдати,

Які упали десь серед полів,

Лягли не в землю нашу спочивати,

А обернулись в білих журавлів..."

Якби вітром зірвало чорні хустки з голів матерів та дружин, вони б закрили небо скорботними птахами... Біль і туга не мають національності, материнське горе висловлюється всіма мовами пронизливо і глибоко. Аліна Османова (9-А) і Дарина Іванова(Ю-А) у віршах передали ту скорботу матерів, які, мов сиві журавки, виглядають загиблих синочків.

Ще одну гірку сторінку війни відкрила Ірина Бурдейна (10-А) віршем В. Висоцького "Штрафні батальйони". Учениці вдалося досягти такої глибини, так вжитися в образ, що вчителі згодом назвали її читання найкращим. Але хто думав про конкурс у залі? Переможницею стала Поезія, що тримала в обіймах нашу душу... І нині величний подвиг народу у Великій Вітчизняній війні надихає на творчість і вчителів, і учнів. Власні вірші прочитали учениця 7-Б класу Ганна Федорович та заступник директора гімназії з виховної роботи Наталія Олександрівна Джигора.

А впродовж всього свята на сцені лунав "Реквієм" Роберта Рождественського. І сам вечір був реквіємом...

І ось під мелодію останньої пісні на сцену вийшли всі читці "Реквієма": Станіслав Рівчаченко (11-Б), Євген Перепелиця (11-В), Юлія Іщенко (11-Б), Катя Бояринцева (10-А), Неллі Хамандош (10-В)... Символ Невгасимої Пам'яті – свічі – горять у їхніх руках... Метроном відраховує 60 секунд Хвилині Мовчання... Великого і Святого Мовчання...

Запалені свічки поставлено на підвищення з солдатськими реліквіями в центрі сцени. Сюди ж дехто з ветеранів поклав і квіти... Всі йдуть оглядати тематичні виставки та шкільні музеї.

Зала спорожніла... А тільки що тут жила Поезія воєнних років... Вона не щезла, а знайшла собі нові оселі - у серцях дорослих і дітей.

"Ніщо не забуто, на попіл ніхто не згорів..."

Павло Сегеда (10-В)

http://edu.kiev.ua/schools/orient/honour.html

Якщо вас зацікавив досвід Київської гімназії східних мов №1

звертайтесь за адресою:

03115, Україна, м. Київ, Святошинський р-н, вул. Львівська, 25

тел./факс: +38(044)4527743

http://edu.kiev.ua/schools/orient/

sch-ol@sch-orient.edu.kiev.ua