 |
|
Видатний французький педагог заклав основи системи виховання, що зорієнтоване на самостійність дітей.
Френе не визнає читання за програмою, навіть якщо цю програму називають Державною. Дитина має читати тільки те, що вона хоче читати, а не те, що їй нав’язують дорослі. Тоді найцікавіше можна буде не тільки прочитати, але й, скажімо, поставити в шкільному театрі. Величезне значення, на думку педагога, має самоврядування у навчальному закладі. Школа, яку започаткував Френе, створювалася як кооператив, членами якого були самі учні. На чолі кооперативу стояли декілька учнів та вчитель. Це була Рада кооперативу. Вона організовувала та контролювала господарську діяльність школи. Рада також забезпечувала порядок у школі: розбирала конфлікти, заслуховувала учнів, що провинилися, заохочувала найкращих та карала винуватців. Рада надавала своїм членам повну свободу слова. Всі рішення приймалися демократичним голосуванням. Щоправда, вчитель мав право на «вето», однак, рекомендовано було якнайменше його застосовувати. Рада переобиралася щорічно. Френе підкреслював, що неприпустимо в організації самоврядування обирати постійно одних і тих же осіб керівниками, інакше вони просто звикнуть до ролі начальства, а інші – до того, щоб завжди підпорядковуватися чужій волі. Загальні збори кооперативу проходили щосуботи. Збори вів обраний Голова. Значну частину часу під час зборів виділяли для розбору публікацій у шкільній газеті. Така газета являла собою великий лист паперу, на якому виділялися чотири великі колонки: «Я критикую», «Я схвалюю», «Я хотів би», «Я зробив». Таку газету (ще чисту, незаповнену) вивішували щопонеділка в коридорі. Кожен міг підійти до газети і зробити той чи інший запис у відповідній колонці. Запис треба було обов’язково підписати: не може бути у відкритому суспільстві анонімок. І, зрозуміло, витирати чужий запис категорично не дозволялося, навіть якщо із його змістом ти не погоджувався. На загальних зборах учні розбирали записи, зроблені протягом тижня. Стіннівка – найефективніший орган самоврядування, і разом із загальними зборами вона була відкритим органом демократії. За таких умов учні не погрожували один одному: “Я на тебе поскаржуся вчителю”. Більш ефективним і чесним було звернення через стіннівку до друзів, товаришів, всього колективу. Шкільне самоврядування, на думку Селестена Френе, і є тим органом, який готує дитину до майбутнього дорослого життя, соціалізує її. На сьогодні близько 10 тисяч французьких вчителів прийняли на озброєння методи Френе. Більшість із них об’єднана у Федерацію френістів. В сучасній французькій школі, яка працює за системою Селестена Френе, кожен учень може брати участь у складанні тижневого плану роботи. План обговорюється, враховуються або відкидаються (буває і таке) всі пропозиції однокласників. Щось корегується, щось додається, враховуються і побажання вчителя. Тільки після цього вчитель відносить план роботи до директора. На основі планів кожного класу складається загальний план роботи школи. При цьому і вчителі, і директор втручаються у зміст плану тільки тоді, коли їх попросять, або ж коли порушуються попередні домовленості про спільні плани.
Література
http://pedsovet.org/index.php?option=com_simplefaq&task=display&Itemid=68&catid=99 |
ФРЕНЕ
Селестен
(Freinet) (15.10.1896 - 7.10.1966). Організатор
експериментальних навчальних закладів. Створив «Кооператив
прибічників світської школи» (1927 р.). Засновник «Міжнародної
федерації прибічників нової школи» (1957 р). Видавець, головний
редактор журналів «Вихователь», «Дитяче мистецтво».
Діти мають бути самостійними в навчанні. Вони дуже люблять писати. Френе
називає дитячі тексти “вільними”. Але люблять вони писати
такі тексти тільки за умови, якщо їм не нав’язувати ні стилю
письма, ні теми для написання. Дитина може написати все, що хоче.
Мета такого тексту – не тільки висловити свої думки, але й дати
зрозуміти іншим: „Я тут, я існую. Якщо ви це читаєте, отже я
вам цікавий. Я сьогодні щось таке побачив, про таке дізнався, що це
має зацікавити і вас. Але найцікавіше − в тому, що це побачив і
про це написав саме я. В мене ще не все виходить і я зробив, мабуть,
декілька помилок, але ж я навчуся. Навчуся, якщо, зрозуміло, ви це
прочитаєте і скажете мені, що ви це прочитали, що ви мене помітили. А
щоб вам було легше читати, я обов’язково навчуся писати і
грамотно, і цікаво”.