Більшість людей не вбачають відмінності між поняттями керівництва, влади та лідерства, вважаючи, що, перебуваючи на керівній посаді, певна особа автоматично має владу над підлеглими і є лідером колективу. Формально це так. Однак на практиці співвідношення цих трьох складових частин управлінського впливу надзвичайно різноманітне, оскільки воно складається під впливом багатьох чинників, до яких належать тип організації, її масштаби, напрям діяльності, місце в ієрархії управління, особисті якості менеджера та ін. Тому необхідно розглянути суть зазначених складових управлінського впливу та шляхи синтезу їх діяльності сучасного менеджера.

Отже, спочатку визначимо, що ж таке лідерство, вплив та влада.

• Лідерство – це здатність підняти людське бачення на рівень більш широкого кругозору, вивести ефективність діяльності людини на рівень більш високих стандартів, а також здатність формувати особистість, виходячи за звичайні рамки, які її обмежують.

• Вплив – це будь-яка поведінка однієї людини, яка вносить зміни в поведінку, відношення і т.п. іншої людини.

• Влада - це можливість впливати на інших.

Взагалі в літературі здатність здійснювати вплив на поведінку людей зветься владою. Влада може відноситись до індивіда, групи і організації в цілому. Визначення влади як організаційного процесу має на увазі, що:

влада – потенціал, який є у користувача, тобто вона існує не тільки тоді, коли використовується;

між тим, хто використовує владу, і тим, до кого вона застосовується, існує взаємозалежність;

той, до кого застосовується влада, має деяку свободу дій.

Влада може існувати, але не використовуватися. Якщо співробітник працює за правилами, то у керівника немає необхідності застосовувати до нього владу, яку він має.

Влада - соціальний по своєї суті термін. Владу має один індивід по відношенню до іншого, одна група – по відношенню до іншої і т.п. Концепція влади будується на взаємодії людей в організації. Влада використовується і керівниками, і підлеглими для того, щоб досягнути своєї мети чи закріпити свої позиції. Влада пронизує все життя організації, підтримує її структуру. Тому без влади немає організації.

Владу часто використовують, як синонім слова “авторитет”. Це не зовсім вірно, авторитет – це влада, яка виникла на формальній основі, яка дана комусь і яка приймається підлеглими, як те з чим вони згодні і вважають правильним. В першому випадку влада дається зверху, а в другому вона повинна бути отримана знизу. Авторитет, як поняття, не вичерпує всіх варіантів появи влади, вона може з’явитися від посади, яку займає особа, від особистого впливу або від того і іншого одночасно. Влада посади витікає не від самої посади, а делегується її власнику тими, кому він підзвітний. Об’єм цієї влади залежить від рівня довіри, яку власник посади може отримати у того, хто знаходиться на більш вищому ступеню ієрархії. При цьому делегована влада може бути в будь-який час взята знову на верх. Це дозволяє зробити висновок, що не існує прямої залежності між рівнем посади і об’ємом влади. Їх співвідношення ситуаційне і індивідуальне.

Особиста влада – це ступінь поважного і відданого ставлення до її власника з боку підлеглих. Вона засновується на близькості цілей. Особиста влада в організації приходить знизу – від підлеглих. Особиста влада може бути забрана підлеглими у керівника, як реакція на його неправильні дії. Особисту владу необхідно регулярно отримувати від підлеглих. Найкраща ситуація, коли керівник володіє і посадою і особистою владою. Але в більшості випадків досягти цього дуже важко.

Форми влади та впливу

Лорд Ектон визначав владу, як таку що має тенденцію розбещувати, а абсолютна влада розбещує все. Джон П. Котлер підкреслював, що керівнику необхідно розвивати владу, тому що керівники завжди залежать від деяких людей, які їм не підпорядковані, і по-друге, тому, що практично ніхто в сучасних організаціях не сприйме і не буде повністю підпорядковуватись безперервному потоку наказів лише тому, що він/вона - начальник. У всіх організаціях для досягнення ефективного функціонування необхідно належне використання влади.

Влада - це можливість впливати на поведінку інших. Влада та вплив, інструменти лідерства, є фактично єдиними засобами, які має керівник для вирішення ситуацій, в яких не всі можуть коритися без слів. Якщо керівник не має достатньо влади, щоб впливати на тих, від кого залежить ефективність його діяльності, він не зможе отримати ресурси, які необхідні для визначення та досягнення цілей через інших людей.

Влада має засновуватися на зверненні до активних потреб виконавця. Можна розрізняти форми влади як сукупність інструментів, за допомогою яких керівник може примусити чи переконати підлеглих виконувати роботу, яка спрямована на досягнення цілей організації.

Форми влади:

1. Примус. Недоліки: страх на робочому місці, неможливість підтримувати ефективний контроль, так як робітники можуть свідомо обманювати організацію.

Переваги: якщо пропонуються конкретні заходи, то страх діє ефективно.

2. Винагорода. Задовольняє потреби та надає задоволення.

Недоліки: неспівпадання у визначені винагороди (гроші, посада, матеріальні цінності тощо).

Переваги: усвідомлення власної гідності через виконання необхідної роботи для фірми.

3. Експертна влада. Виконавець вірить, що той, хто впливає, має спеціальні знання, які дозволять підлеглому задовольнити потреби.

Недоліки: діє повільніше ніж влада харизми.

Переваги: гармонійний баланс між керівником та підлеглим.

4. Законна влада. Впливова особа має право віддавати накази, а підлеглий має зобов’язання підпорядковуватися керівнику (це сприймається як закон, якому за традиціями слід підкорятися, тому називають її ще традиційною).

Недоліки: недостатнє використання потенціалу людських ресурсів через неврахування формальних повноважень осіб, їх поінформованість з проблеми, питання.

5. Влада прикладу. Виконавця приваблюють певні характеристики та властивості керівника.

Перевага: велика повага до керівника, висока продуктивність правильного виконання завдання.

6. Переконання. Використовуючи переконання, керівник мовчки допускає, що виконавець має частку влади, яка може зменшити можливість керівника діяти.

Недолік: повільний вплив та невизначеність.

Перевага: виконання роботи людиною, на якого впливають, не потрібно буде перевіряти, і він буде намагатися виконати її в більшому обсязі, ніж мінімальні вимоги, враховуючи себе співавтором поставленого завдання.

7. Участь. Керівник спрямовує зусилля робітника та сприяє вільному обміну інформації. Участь апелює до потреб більш вищого рівня - влади, компетентності, успіху чи самовираження. Використовувати необхідно тоді, коли потреби є активними мотивуючими факторами, при умові, що можна покластися на те, що виконавець буде працювати на мету, яку він/вона власно обрали.

Недолік: індивідуальний підхід кожного до завдання, ускладнюється процес виконання.

В розглянутих формах влади останні дві є формами впливу, які здатні покликати виконавця до активної співпраці. Саме за допомогою переконання та участі керівник має ефективно керувати. Чим більше проявляються форми впливу, тим сильніша, міцніша влада керівника.

Страх, винагорода, традиція, харизма, розумна віра, переконання та участь в керуванні є інструментами, які керівник використовує для впливу на виконавця, апелюючи до його потреб. Проте, недостатньо мати владу: вона повинна бути достатньо сильною, щоб спонукати інших до роботи.

Стилі керівництва

Спосіб реалізації поставлених задач можна охарактеризувати як стилі керівництва. Німецький вчений Курт Лєвін розрізняє стилі за характером прийняття рішення в соціальній групі:

• Авторитарний чи директивний стиль керівництва засновується на припущенні, що люди за своєю природою ледарі, не люблять брати на себе відповідальність та управляти ними можна лише за допомогою грошей, погроз та покарання. Він характеризується високою централізацією керівництва. Співробітники повинні виконувати лише те, що їм наказано. При цьому вони отримують мінімум інформації. Керівник такого стилю, як правило, відмовляється від послуг експертів, думок підлеглих, не вносить свої пропозиції на обговорення. Він прагне уникнути таких ситуацій, в яких могла б проявитися його некомпетентність. Поширені методи керівництва: накази, розпорядження, зауваження, виговори, погрози, зняття пільг. Зацікавлення співробітників не враховується. В спілкуванні з людьми характерна чітка мова, недоброзичливий настрій, різкість, нетактовність і навіть грубощі. За таким стилем керівництва інтереси справи для керівника стоять вище за інтересів людей.

• Демократичний чи колегіальний стиль характеризується прагненням керівника до спільного вироблення рішень, розподілу повноважень та відповідальності між керівником та підлеглими. Керівник колегіального стилю взаємодіє на рівні “дорослий-дорослий”, який дозволяє вільно спілкуватись, висловлювати власну думку. Керівник прагне використовувати рефлексивні методи управління, а при здійсненні контролю звертає особливу увагу на кінцевий результат. У працівників розвивається самостійність, яка сприяє досягненню цілей фірми та керівника. Авторитет посади підкріплюється особистим авторитетом.

• Ліберальний стиль характеризується безініціативністю, невтручанням в процес роботи. Такі керівники недостатньо компетентні, не впевнені в міцності свого службового місця, непринципові. Іноді питання вирішуються навіть без їх участі. У взаєминах з підлеглими коректні та ввічливі. Позитивно реагують на критику, не вимогливі до підлеглих та не люблять контролювати їх роботу. Надаючи незаслужені пільги, прагнуть закріпити власний авторитет.

Характеристика стилів керівництва