1. Кожен, хто тільки до наших шкіл для науки прийде, зголосившись ректору, за його дозволом, надалі має придивлятися три дні наукам та порядкам, а нищі й вихованню, ще не бувши допущений до жодної шкільної забави та прав, і то через те, аби, квапливо почавши, прудко не розкаявся б і не покинув того, за що раніше взявся, адже кожен приходити мав до школи ані на чверть, ані на рік, але поки навчиться і під такою умовою буде прийнятий.

2. Так придивившися, коли не захоче, з благословенням відійде, а коли на порядки й права дасть згоду, має сказати про те старшому, за наказом якого від пенітарха (старшого) буде вписаний до великого шкільного реєстру, прийнятий і причислений буде до спудеїв (студентів), давши до шкільної скарбниці грошей.

3. Кожен повинен буде віддавати досконале, а властиво безсловесне послушенство старшому і тому, кому старший доручить, у всьому з ним радячись, слухатиметься без жодної неволі та шемрання, підлеглий будучи, як того, який повинен буде все поштиве та пожиточне радити й показувати, бо коли в найпростіших навіть ремеслах ота цнота − послушенство − має найперше місце, тим більше в науках визволених, які значно перевищують усі інші науки, куншти (мистецтво малювати) та ремесла.

4. А що різних мов у нашій школі навчатимуть і години, в які вчити мають, визначені є, відтак кожен спудей, прийшовши до науки і не можучи швидко зрозуміти й наук, які тут викладаються, і себе, до якої він має схильність, має із старшим над школами порадитися, за яку науку має взятися, і що йому, врахувавши його літа, й бажання, й здібності, порадить, за те взятися повинен буде, за винятком тих, котрі чи від родичів, чи з повинності спеціально призначені будуть для якоїсь певної науки і від того відтак повинніше увірюватимуться.

5. На шкільних годинах усі в школі рано й по обіді мають бути присутні, приходити вчасно з усілякою тихістю, без розмов та шептів, мигів та переходів поміж себе, кожен сідаючи на своєму місці, а що тільки вчитель читати, розповідати чи диктувати буде, слухати, розуміти й пам’ятати має, намагаючись щосили, щоб усе почуте подібно міг висловити вчителю.

6. Жоден жодної речі, особливо поміж себе, як всередині шкіл, так і з надвір’я нічого не ставити, ґендлювати, купувати й продавати без відома вчителя не має, запевне те розуміючи, що кожна така справа чи вчинок є крадежем, а відтак і гріхом смертельним.

7. Жоден не має важити чинити щось без відома вчителя: або в школі зовсім не бути, або пізно, тобто не в призначеному часі прийти, або передчасно відійти. А коли, либонь, неприсутності, либонь, загайки, либонь, відходу буде якась ґвалтовна причина, її дидаскалові відкрити і від нього, на потребу, прощення має взяти. Бо хто запізниться або раз у школі не буде, суворо покарається, хто ж два дні незголошено замешкається, до школи прийнятий не буде.

8. Що лишень буде мовитися чи діятись у школі, жоден не має того виносити за шкільного порога.

9. А що наші учні наук і цноти, а не чого іншого навчатися мають, відтак і те застерігаємо, щоб тим двом речам жодної в собі перепони не мали, адже два заняття, які одне одному перешкоджають, одне одне перевертають не раз. Не повинні відтак мати жодних риштунків воєнних (військового спорядження) або інструментів якогось іншого ремесла, окрім шкільних, ані книжок іншовірних та єретицьких для набуття й утримання справжніх цнот, які на правдивій вірі фундуються, — дотримуватися того. На все те протодидаскал (старший вчитель) пильне око повинен буде мати.

10. На жодні непоштиві бесіди або бенкети жоден не має ходити і з тими, котрі те чинять, жодного спілкування й товариства не заводити, адже людина, коли з преподобним, преподобна буває, а зі свавільним розпускається. І загалом, в поштивості пробуваючи і з поштивими товариство маючи, виявляти також поштивість значним людям як духовного, так і світського стану, відкриваючи голову і віддаючи поклона; також місця, Богові призначені, а саме: монастирі, цвинтарі та школи, мати повинні в пошануванні над інші місця, і те чинитимуть, коли на них перебуватимуть; збитних учинків, соромних слів та непоштивих жартів вистерігатимуться.

11. Певною мірою спудей усе добре від Бога має, а частково того поміж визволених наук передусім має навчатися, що йому є спасенно. Отож постановляємо, аби щонеділі й кожного святого дня, який відзначається від церкви, святкуватися, а саме Господа, Богородиці та апостолів, також інших мають всі бути присутні в церкві на набоженстві, тобто на вечірні, утрені, божественній літургії і знову на вечірні, нікого ніякою потребою, окрім хвороби, не виключаючи, і там, як у небі стоячи, мають із боязню Божою слухати у повній тихості молитов та казання. Також у дні загальні виділені особи, на кого, згідно спорядженого реєстру, припаде черга, до церкви в такий спосіб мають ходити.

12. Коли ж хто мудрості набрати хоче, треба йому конче з мудрістю передвічною, тобто Сином Божим, мати єдність і товариство через часте причастя пречистих таїн тіла та крові його. Отож набожнішим із наших учнів радимо, аби якнайчастіше, тобто як можна, щопразника Господа і кожного посту, сповідь та причастя відправляли, а недбалішим та недолужнішим і всім загалом наказуємо, щоби в кожен із чотирьох річних постів: у Великий, на початку весни, у Петрів, на початку літа, у Спасів, на початку осені, та Пилипів, на початку зими, кожен із наших спудеїв, сповідь порядно відправивши перед священиком, якого старший укаже, став учасником пречистих таїн.