|
З усіх аморальних
стосунків – ставлення до
дітей, як до рабів,
є найаморальнішим.
«До дитини
потрібно відноситися з такою ж пошаною, як до дорослого!»
Сучасне
становище дітей в Україні викликає обґрунтоване хвилювання
суспільства і вимагає нових підходів в аналізі і вирішенні цієї
проблеми. Соціально-економічні труднощі в першу чергу зачіпають
інтереси найбільш слабких членів суспільства − дітей.
Не зменшуються випадки
сирітства, викрадення дітей, продаж їх за кордон, народження дітей
неповноцінних у розумовому та фізичному відношенні.
Невпинно зростає
кількість дітей, що вживають алкоголь та наркотики. Не вдається
зупинити зростання правопорушень і злочинів, як вчинюваних
неповнолітніми, так і по відношенню до них.
Серед основних порушень
прав у даному контексті діти відзначали: дорослі ображають,
погрожують, б`ють дітей (щодо безпосереднього досвіду, то найбільше
від цього страждали діти 9-12 років). Батьки б`ють за погані оцінки,
за неслухняність, перебуваючи у стані алкогольного сп`яніння.
Не
менш складною є проблема забезпечення достатнього життєвого рівня
неповнолітніх. Значного поширення набуває використання дитячої праці
у неформальному секторі економіки. Серед сфер діяльності, що
зорієнтовані на нелегальне наймання підлітків, можна відзначити такі:
продаж газет, миття машин, перенесення вантажів, допомога у торгівлі,
секс-індустрія, збирання та продаж металобрухту тощо. Злочинним і
небезпечним для життя і здоров`я є викрадання металевих деталей
механізмів, ліній електропередачі тощо для подальшої продажу в якості
металобрухту; так, велика кількість дітей загинула чи стала
інвалідами при спробах викрадання кабелю, що знаходився під струмом.
Статистика свідчить:
8%
дітей не знають жодного з прав, декларованих у Конвенції про права
дитини;
20%
дітей з уразливих груп (діти мігрантів, рома, діти з неблагополучних
та багатодітних сімей тощо) взагалі нічого не знають про права
дітей;
28%
дітей вперше почули при опитуванні про право на захист від
втручання в особисте життя;
22%
дітей вперше почули при опитуванні про права на захист від
інформації, яка шкодить благополуччю дітей;
3%
опитаних дітей зазначили, що права дитини в України не порушуються;
49%
дітей вважають, що в Україні порушується право дитини на якісну
медичну допомогу;
43%
неповнолітніх повідомили, що були жертвами насильства в тій чи іншій
формі;
33%
дітей вважають, що в Україні порушується право на отримання гідної
освіти;
32%
дітей зазначили, що у державі порушуються права на достатній для
їхнього розвитку рівень життя;
49%
опитаних дітей переконані, що вони недостатньою мірою захищені
державою від жорстокості, знущання, брутального поводження;
43%
опитаних дітей переконані, що вони незахищені державою від вживання
наркотиків;
38%
опитаних дітей переконані, що вони незахищені державою від
сексуальної експлуатації;
38%
опитаних дітей стверджувально відповіли на запитання, наскільки
дитина задоволена можливістю вільно висловлювати свою точку зору;
66%
опитаних учнів або не знають про існування органів шкільного
самоуправління, або навіть чітко впевнені, що їх немає;
34%
опитаних дітей вважають, що вони незахищені державою від примусу до
підневільної, непосильної, надмірної, небезпечної праці тощо.
(за
матеріалами Комітету ООН з прав дитини)
Насиллям
над дитиною є:
Нанесення
їй побоїв;
Завдання
шкоди її здоров’ю;
Порушення
її статевої недоторканості й статевої свободи;
Контроль
її доступу до спілкування з однолітками, дорослими, братами і
сестрами, бабусею і дідусем іншими родичами;
Приниження,
використання образливих прізвиськ;
Використання
дитини як засіб передачі інформації одному з батьків;
Крик
на дитину;
Коли
їй вселяють страх за допомогою дій, жестів, поглядів;
Коли
їй загрожують насиллям по відношенню до інших (батькам дитини,
друзям, тваринам та ін.);
Не
задоволення її основних потреб;
Контроль
поведінка за допомогою грошей;
Коли
дитина використовується як засіб економічного торгу при розлученні
батьків;
Погрози
кинути її;
Погрози
самогубства;
Погрози
нанесення фізичної шкоди собі або родичам;
Поводження
дорослих з дитиною як з підлеглим чи слугою;
Відмова
дорослих інформувати дитину про рішення, які відносяться
безпосередньо до неї, її долі тощо.
|
|